Ірина Мельничук, Микола Хорошков

Маріупольський державний університет (Україна)

РЕЦЕПЦІЯ ЄВАНГЕЛІЧНОГО МІФУ У ПОЕТИЧНОМУ ПРОСТОРІ СЕРГІЯ ЖАДАНА

Key words: Serhiy Zhadan poetry, Evangelical myths, Biblical stories and legends, poetry, art world, modern literature.

Ключові слова: поезія Сергія Жадана, євангелічний міф, біблійні історії та легенди, художній світ, сучасна література.

Вступ

Сергій Жадан, як один із ключових письменників постмодерної епохи, отримав чимало часом контраверсійних і надто безапеляційних оцінок. Їх діапазон коливається від певною мірою тенденціозних (на кшталт «сумного клоуна» чи «Вічного Підлітка» в інтерпретації Тамари Гундорової або «виразника духовної безпритульності», за висловом Р. Харчука) до відверто пафосних – «лідер літературного покоління дев’яностих», «культовий письменник» і под. Підставами для цього стали як спроби вмістити поетичну творчість Сергія Жадана в певну систему естетичних і стильових координат, так і манера презентації самого митця – відверто епатажна, провокативна, з елементами перфомансу, тяжінням до субкультурності (панк і рок субкультури), словом така, що цілком відповідає постмодерній ситуації в культурі. Сам же поет називає себе «останнім українським закучерявленим ліриком», вочевидь натякаючи на усвідомлення неповторності й оригінальності власного поетичного хисту і водночас іронічно граючи з читачем (що цілком узгоджується з постмодерним уявленням про мистецтво).

Між тим, поетична творчість Жадана глибоко закорінена в українську мистецьку традицію. Тут маємо на увазі не лише захоплення письменника творчою практикою вітчизняних футуристів 20-х років минулого століття (автор навіть досліджував творчість Михайла Семенка, що знайшло відображення в захищеній у 2010 році дисертації «Філософсько-естетичні погляди Михайля Семенка»). Слідування в річищі традиції виявляється і на значно глибшому і культурно потужнішому рівні – рецепції біблійних образів, мотивів, сюжетів. Послуговуємося тут дефініцією «біблійні» не у вузькому церковно-релігійному значенні, а в ширшому – Біблія як джерело культурних міфів, кодів, символів, образів, як одна з основ сучасної європейської культури. З цієї точки зору, лірика Сергія Жадана видається цілком суголосною європейському літературному дискурсу. Цим почасти пояснюється зацікавлення в творчості письменника читача як слов’янських, так і західноєвропейських країн (на сьогодні твори автора перекладені польською, чеською, сербською, хорватською, білоруською, російською, угорською, німецькою, англійською, шведською, італійською мовами).

Українська література завжди, навіть в найтрагічніші моменти історії, зберігала і розвивала християнський підтекст (період насильницького тотального атеїзму не є винятком, хоч тоді цей процес розвивався завуальовано). Зараз перед вітчизняним літературознавством постала проблема аналізу цих процесів з погляду того нового ідеологічного контексту, який поступово формується у суспільній свідомості. Тому дослідження процесів сюжетоскладання, соціально-ідеологічних факторів, які зумовили той чи інший характер трансформації новозавітного матеріалу, не є самодостатнім. Крім нових методик (герменевтики, психоаналізу, культурологічного ритуально-міфологічного аналізів і т. п.), необхідним  бачиться багатопланове осмислення морально-психологічних факторів, які зумовили характер рецепції канону. Саме тому сучасна література, як правило, підходить диференційо­вано до використання євангелічних структур.

Євангельський світ людей складний, суперечливий і драматичний. До якого персонажа Нового Завіту не зверталася б література, вона неодмінно повинна враховувати сакральний та аксіологічний контексти першоджерела. Багатовікова історія використання євангельських структур як універсальних морально-психологічних моделей індивідуального та колективного буття характеризується різнополярністю інтерпретацій загальновідомих конфліктів, колізій та ситуацій.

Досить різноманітними є також форми і способи опрацювання євангельського матеріалу: продовження, дописування, обробки, численні прийоми осучаснення євангельського хронотопу, створення багатосюжетного контексту, який вбирає в себе дуже різні, інколи полярні ідеї і концепції. Цілісна історія кожного євангельського персонажа (йдеться про певну змістову єдність літературних версій) характеризується розробкою як їх онтологічних статусів, так художньою реконструкцією морально-поведінкових аспектів. Цілком зрозуміло, що ці історії не піддаються однозначно жорсткій класифікації, оскільки будь-яка схематизація, зумовлена формальним аналізом, певною мірою руйнуватиме ті численні  авторські концепції, які визначають національну своєрідність українського євангельського світу.

Частина І

Елементи євангелічного міфу (і навіть ширше – біблійні сюжети, образи) простежуються вже у ліриці Сергія Жадана 90-х років. Так, збірки «Цитатник», «Пепсі» репрезентують розлогий біблійно-релігійний дискурс, опертий на євангелічні сюжети з життя Христа, діви Марії, Юди, мотиви віри й зради, сюжети розп’яття, спасіння тощо. Аналізуючи поезії цих збірок, Ольга Шаф (маємо на увазі статтю «Біблійний дискурс у творчості Сергія Жадана: концептуальність та функціональність») цілком слушно акцентує увагу на філософському переосмисленні й інтерпретації поетом відомих християнських міфів. Ідеться про світоглядній діалог, пошук аксіологічних категорій, етичних і духовних цінностей (християнських в своїй основі), перевірених людством часом сюжетів і їх проекцію в сьогодення[1].

У поетичній збірці «Вогнепальні і ножові» (2013) Сергій Жадан відтворює у проблемно-тематичному та сюжетно-образному планах біблійний інтертекст, передбачивши здатність поетичного простору асоціюватись з конкретним біблійним текстовим простором за допомогою діалогічних моделей, поширених у тексті як «чуже слово», утворюючи нову єдину текстову площину. Слід відзначити широке вживання на текстовому рівні алюзій та ремінісценцій, на метатекстуальному – архетипічних образів, сюжетів та мотивів тощо.

Структуру збірки «Вогнепальні й ножові» становлять п’ять розділів: «Опій», «Апостоли», «Фляга», «Камені», «Коментарі (Герої, апостоли, жінки і міста)», чотири з яких є поетичними, а п’ятий являє собою сукупність есеїв філософського характеру, що розгортають основні мотиви збірки. Текстуальний простір «Коментарів» пов’язує в єдиному полі мотиви збірок «Вогнепальні й ножові» з одного боку, та «Життя Марії» – з іншого боку.

            Релігія – як тлумачить ліричний герой у Коментарях – це Опій – знеболювальне, сукупність історій будь-коли оповіджених, що «цементують будь-який набір символів та приписів»[2], сукупність сюжетів, за якими тягнуться «спраглі і зневірені – потенційні герої, воїни та завойовники». Наявність сюжету гарантує, що всі спраглі дізнаються, «чим усе закінчиться, хто виживе і якою буде покара»[3], тобто оприлюднить те знання, яке позбавить болю невідомого, подарує впевненість та спокій.

Таким чином, євангелічний міф в поетичному просторі «Опію» являє собою символічну історію, що є знаменником нескінченної кількості більш або менш аналогічних ситуацій, а відтак допомагає з першого погляду розпізнавати певні типи усталених відношень і вичленувати їх із сум’яття буденних проявів.

            Слід відзначити, що тут дискурс євангелічного міфу виявляє себе у тексті через алюзію – запозичення певних елементів прототексту, за якими відбувається їх впізнавання у тексті-рецепієнті, де і відбувається їх предикація. Від цитування алюзію відрізняє те, що запозичення елементів відбувається вибірково, а ціле висловлювання або рядок текcту-донора, співвідносні з новим текстом, наявні в останньому ніби «поза текстом» – тільки імпліцитно. Отже, у випадку цитування автор переважно експлуатує реконструктивну інтертекстуальність, реєструючи спільність власного і чужого текстів, а у випадку алюзії на перше місце виходить конструктивна інтертекстуальність, мета якої – організувати запозичені елементи таким чином, щоб вони виявились вузловими моментами семантико-композиційної структури нового тексту. Усвідомлене цитування чи алюзія являє собою таке включення елементу чужого тексту у власний, яке повинно модифікувати семантику останнього за рахунок асоціацій, пов’язаних з текстом-джерелом.

            Отже, більшість поезій «Опію» являють собою легко впізнавані алюзії на сюжети книг канонічних Євангелій: «Ми приїхали поночі» – принесення дарів волхвами; «Малий сидів так довго» – вхід Ісуса в Єрусалим; «Південно-західна залізниця» – усічення глави Іоанна Предтечі; «Ти завжди тримав при собі свою втому» – мандри  Ісуса Палестиною.

            Як прототекст поезії «Ми приїхали поночі» прочитується драматичний уривок С. Жадана «Мері Крістмас, Джізус Крайст» (2001), що, за пояснен­ням автора, був написаний під конкретну постановку театру «Арабески» та музику гурту «Люк». У творі так само розгортається біблійний сюжет – народження Христа. Автор експлікує історію порятунку Марії та Йосифа від Ірода, поклоніння Новона­ро­дже­ному трьох царів у топос сучасних палестинських збройних конфліктів, керуючись законами жанру голлівудського блок­бас­тера (на проамериканський культурний контекст вказує і назва твору) та, як не дивно, українського вертепу. Так, біблійні три царі травестійовані в п’єсі С. Жадана в образ «гурту пакистанських наркобаронів», а цар Ірод – у командувача об’єднаного феде­рально­го контингенту. Крім того, у п’єсі діють образи галюцина­торної Мами-коки та переселенців з Ямайки, які доповнюють перелік «традиційних» вертепних персонажів. 

            Подібні механізми використано й у метатекстуальному просторі поезії «Ми приїхали поночі». Проте поетичний твір позбавлений ігрового карнавального дискурсу, травестійного характеру прототексту.

Як відомо, поклоніння волхвів – популярний богословський та іконографічний сюжет про мудреців, що прийшли зі Сходу, щоб вклонитися немовляті Ісусу і принести йому дарунки. Про цю подію коротко згадується у Євангелії від Матвія (2:1-11). Згідно з апостолом Матвієм, волхви мешкали десь на сході. Одного разу вони побачили на небі зорю і зрозуміли, що вона є знаменням. Прослідкувавши за її рухом небесним зводом, вони перетнули декілька держав, і прибули до Віфлеєму, де й знайшли Марію з немовлям, вклонилися йому та принесли дарунки.

«Ми приїхали поночі» розгортає топос близькосхідного перманентного збройного протистояння: похмурі бійці, що чистять зброю біля багаття, набивають «навчено запасні ріжки з калаша», пахощі анаші, блокпости, пристріляні траси й контрольовані висоти. Волхви-бойовики прибувають до господи Марії на позашляховиках: «Ми приїхали поночі, рухаючись крізь пітьму,/ караваном із трьох позашляховиків,/ обійшли перевал, що лежав у густому диму/ і прострілювався одним із піхотних полків»[4]. Окремо слід звернути увагу на наявний тут образ жінок з ліхтарями у руках: «У кімнаті стояли жінки юній й старі./ Щойно ми увійшли, вони відступили вбік/ і тримали в руках військові тяжкі ліхтарі,/ розганяючи тіні з вилиць і темних повік»[5]. Образ цей прочитується як алюзія на євангельську притчу про десять дів із лампадами, одну з притч Ісуса Христа, яку переповідає Євангеліє від Матвія. Ті, що не дали згаснути світильникам – як істинно віруючі, готові в будь-який момент зустріти Спасителя.

Очільник прибульців виголошує промову-пророцтво, звіщуючи народження незвичайного малюка, який володарюватиме над Словом, промовлятиме до птахів і звірів, опанує науку Любові та Ненависті, поєднає покоління повстанців, стане на чолі лав – «невтомних і злих», вдихне у них дух Боротьби. Розповідає боєць і про беззаперечні знамення, що засвідчують надзвичайність події, – рух небесних світил, віщує він і  прихід пастухів, що мають вклонитися Новонародженому.

Наявний у поезії і мотив принесення дарів. Як відомо, волхви принесли немовляті Ісусу три дарунки: золото, ладан і миро. Всі ці  три речі мають символічне значення: золото – дарунок Цареві; ладан – дарунок Священику, оскільки Ісус прийшов стати новим Учителем та істинним Першосвященником; миро – дарунок тому, хто має померти (у Давньому Ізраїлі його використовували для бальзамування тіла померлого), натяк на майбутню спокутувальну жертву Христа. Прибульці ж покладають до колиски Малого, де вже лежало «золото й килими,/ порцеляна, бронза й купа теплих речей»[6], зброю та мілітарні артефакти: старий заводський ТТ від Капітана, ножі, прути, амулети тощо – дарунки, принесені Воїнами Воїну.

Також слід відзначити наступну трансформацію топосу, що відбувається у текстуальному просторі поезії, із близькосхідного у власне український канонічно різдвяний – щезають багаття, перевали, дюни, і натомість з’являються глибокі сніги, зоряне небо і дими над дахами сільських хат: «[…] і стояло за вікнами небо чорне зими,/ і дими підіймалися в нього з сільських печей./ І одна з жінок, із ліхтарем у руці,/ наче відьма з місяцем, вийшла в глибокі сніги,/ і за нею рушали всі пастухи і бійці,/ і ступали снігом, ніби не мали ваги»[7]. Збірка «Вогнепальні і ножові» побачила світ у 2012 році, проте універсальність міфологічних структур твору «Ми приїхали поночі» надзвичайно гостро актуалізує його у сучасному дискурсі українсько-російського збройного протистояння на Сході України.

Поезія «Малий сидів так довго» становить алюзію на відомий євангелічний сюжет – вхід Господній в Єрусалим, що є також досить поширеним в іконографічній традиції. Урочистий вхід в Єрусалим Ісуса Христа напередодні свята Пасхи хронологічно та змістовно передував його страстям (Лк. 19, 28-40). Євангеліє описує як радів весь Єрусалим, коли Господь на звичайному віслюку в’їхав у місто. Люди встеляли йому шлях пальмовим гіллям, співаючи «Осанна в Вишніх!», вітали прихід Спасителя.

Та насправді це свято одне з найтрагічніших в церковному році. Трагічне воно тому, що все це торжество, вся ця радість була побудована на нерозумінні та самообмані. Народ, що зустрічав Христа чекав на політичного вождя, визволителя, що покладе край земним стражданням людей. І коли ці ілюзії розвіються, той самий народ вимагатиме: «Розіпни Його!». Народ очікує, що Месія візьме владу в свої руки, організує повстання і помститься всім кривдникам.  Але Христос входить тихо і смиренно, у той самий день, коли вибирався жертовний пасхальний агнець, таким чином вступивши до міста не як земний цар, а як ягня, що готується до принесення в жертву, Він входить на смерть.

Малий з’являється в межах міста, відбувши перед тим тривалий термін ув’язнення – «пійманий, але не скорений». Товариші забирають його під тюремними брамами, із зачудуванням розглядаючи численні татуювання: «…пальми/під церковними банями,/ і тяжкі якорі, з якими він схожий був/ на капітана без кітеля,/ і гарячі жіночі профілі, пов’язані якось з його коханнями,/ і голова Сталіна над лівим соском,/ мов голова Івана Хрестителя»[8]. Тюремні татуювання поєднуються тут із виразно християнськими символами: церковні бані позначають кількість років або термінів, що їх відбув ув’язнений, профілі ж вождів пролетаріату кололи, щоб убезпечити себе від куль чекістів; і водночас голова Сталіна подібна до голови Івана Хрестителя, пальмове гілля символізує перемогу над смертю та гріховністю, а якір в першу чергу є символом надії християн на спасіння, як якір є опорою корабля в морі, а надія – опора людської душі серед бурхливих хвиль негараздів та страждання. Джерелом виникнення цього образу є послання апостола Павла до євреїв. Пізніше якір як символ безпеки став емблемою Святого Миколи Чудотворця..

На околицях індустріального міста з його «димами над комбінатами» Малого зустрічають процесії радісних містян. Сцена зустрічі має виразно карнавальний характер. Семіотична теорія карнавалу, як відомо, викладена М. М. Бахтіним в його книзі про Франсуа Рабле (1965). Сенс концепції Бахтіна полягає в тому, що він застосував поняття карнавалу, щорічного свята перед великим постом, до всіх явищ культури Нового часу.

В центрі концепції карнавалізаціі – ідея про «інверсії двійкових протиставлень», тобто перевертання сенсу бінарних опозицій. Коли народ виходить на карнавальну площу, він прощається з усім мирським перед довгим постом, і всі основні опозиції християнської культури і всі побутові уявлення міняються місцями.

Королем карнавалу стає жебрак або дурень, трикстер. І йому віддають королівські почесті. Призначається також карнавальний єпископ, і паплюжаться християнські святині. Верх стає низом, голова – задом і статевими органами (матеріально-тілесний низ, за термінологією М. Бахтіна). Міняється місцями чоловіче і жіноче (чоловіки надягають маски жінок і навпаки), протиставлення життя і смерті.

Естетика карнавалу орієнтована на відносність загальновизнаних норм мислення та поведінки, найчастіше виявляється в ексцентрич­ності, баламутстві, панібратстві, профанації (карнавальні блюзнірства, непристойності, пародії, травестії та бурлеск), навмисному контрастному зображенні життєвих реалій. Так колишнього в’язня Малого зустрічають з почестями процесії: «…боржники з кредиторами,/ з друзями й конкурентами, з сестрами й нареченими,/ з блаженними та сліпими, з радісними та хворими,/ з циганами, растаманами, татарами та чеченами»[9]. У екзальтованому пориві змішалися живі та мертві, «демони з фаєрами» та «янголи з рваними крилами». Народ вимагав зцілень, а також земної перемоги і земної влади, вимагав того, хто «нарешті звільнить це місто від різної наволочі», чудесним чином вирішить усі їх проблеми. І герой з гіркотою усвідомлює, що ті, хто його сьогодні так палко вітає як Спасителя, насправді не здатні нести тягар відповідальності і свободи, і свобода – саме те, чого вони найбільше прагнуть і чим вони найбільше настрашені: «Вони бояться насправді, всі ці нарвані й стримані./ Бояться свого азарту й свого везіння./ Бояться мого слова, бояться мого імені./ Й боятимуться його до смерті. Навіть довше – / Боятимуться до воскресіння»[10].

Цей феномен Еріх Фромм свого часу назвав «втечею від свободи». Він розрізняє «свободу від» (негативну) і «свободу для» (позитивну). Зворотною стороною «волі від» є самотність і відчуження. Така свобода є тягарем для людини. Фромм описав три типових механізми «втечі» (психологічного захисту) від негативної свободи. Це авторитарна, конформістська і деструктивна різновиди невротичного характеру. Перший виражається в мазохістській пристрасті до підпорядкування себе іншим чи в садистичній пристрасті до підпорядкування інших собі. Другий полягає у відмові від своєї індивідуальності і прагненні бути «як усі». Третій – у нестримному потязі до насильства, руйнування. І тому у розпачі закликає герой сльози та «чорну п’ятницю» – день своїх мук і власної смерті: «тому де вони – мої сльози, де моя чорна п’ятниця,/ де сліди на моїй розмальованій шкірі від палиць і ременів?»[11].

Так само важко не помітити, що тут автор пророчо торкається надзвичайно актуальної для постмайданної України проблеми, власне проблеми, що на сучасному етапі гостро стоїть для усіх країн пострадянського простору, – питання пошуку шляхів подолання «страху свободи». Вихід Фромм наразі бачить у такому реформуванні суспільства, яке відкрило б простір «волі для». Отже, головним завданням в побудові душевно здорового суспільства є виховання в людях продуктивного характеру, здатності любити і реалізовувати себе, використовуючи свої власні сили.

Частина ІІ

Збірка «Життя Марії» (2015) крім власних авторських поезій містить переклади Рейнера Марії Рільке й Чеслава Мілоша, вельми показових із огляду на предмет дослідження. Книгу відкриває переклад поезії Рільке «Благовіщення» (з циклу «Життя Марії» – звідси і назва збірки Жадана), у центрі якої образи Марії та янгола, біблійний сюжет про благу вість. Це, власне, задає своєрідний «горизонт читацьких очікувань» та ключ до інтерпретації подальших сюжетів, почувань і переживань ліричного героя поезій, зрештою самого автора. Поет свідомо концептуалізує ідею через складну систему образів (в тому числі й біблійного походження – Бог, Ісус, Марія, Йосип, Фома, янголи), морально-етичних координат, в основі яких християнське уявлення про добро і зло. В поезіях Сергія Жадана, ці категорії позбавлені своєї сакральності, вони відносні й що характерно буденні, звичайні. Такими ж постають і євангелічні постаті Марії, Йосипа, Ісуса. Ось, приміром, в поезії «Вагітність» відтворено побутовий діалог чоловіка з дружиною:

Домовились: якщо буде

дівчинка, ім’я вибирає вона,

а якщо хлопчик –

вибирає він.

І Марія перебирала вголос жіночі імена,

знаючи, що насправді

це буде хлопчик.

А Йосип перебирав імена

чоловіків,

ще зовсім нічого не знаючи[12].

І лише згадка імен наприкінці, а також вміщений на початку збірки перекладений автором вірш Рільке «Благовіщення» дозволяє трактувати поезію в системі євангелічного переказу про батьків Ісуса Христа. Відразу конкретизуємо: ні поезія «Вагітність», ні решта поетичних текстів із виразно біблійними образами та релігійними символами («Наші діти, Маріє, ростуть, ніби трава…», «Звідки ти, чорна валко, пташина зграє?», «Солдатське взуття – саме для цих кам’яних доріг», «А зараз я розповім тобі, як зустрічався з дияволом» та ін.) не занурені в християнську історію, не сфокусовані на емоційному переживанні біблійних подій. Актуалізація християнсько-біблійного дискурсу у Жадана набагато складніша. Це спосіб вираження поетичного досвіду переживання життя й смерті, миру й війни (поезії книжки були написані упродовж 2014 року і відбивають особистий досвід переживання бойових дій). Цілком у річищі постмодерної естетики автор поєднує сакральне (овіяне таїнством релігії) та прозаїчно-буденне, земне. В поезії «Солдатське взуття – саме для цих кам’яних доріг», наприклад, Господь «муштрує та береже солдат», «вдихає життя в твій бойовий протигаз», «знімає з тебе взуття», а поряд із солдатським буднями, казармами і боями розгортаються образи біблійного Єрихона. Біблійна історія і християнські міфи у Жадана існують тут і зараз, у теперішньому, переживаються як невід’ємна складова людської екзистенції (в аналогічному ключі розгортається біблійний дискурс і в поезіях інших збірок від «Цитатник» до «Вогнепальні й ножові»).

«Осучаснення» біблійної історії спостерігаємо і в поезії «Наші діти, Маріє, ростуть, ніби трава…». Тут постає, по суті, міфологізований простір, в якому представлені Марії із сином, проповідуване Христом новозавітне вчення («А ось твій, Маріє, син говорить дивні слова, / бачить різні знамення, чинить різні дива //»[13]) та сучасне суспільство, що перебуває в стадії свого онтогенезу, віднайдення власного «я» і сподівання на порятунок. «Сила в любові» (як основа вчення Ісуса) – стає головним мотивом вірша, квінтесенцією пошуків і зневіри ліричного героя. Любов і ненависть, віра й зневіра, надія й безнадія – такі екстремально поляризовані відчуття, що визначають екзистенцію ліричного героя, рухають сюжети поетичних творів. Без них стає неможливим «життя-на-межі», щоразу переживане героями (як-от у поезіях «А зараз я розповім тобі, як зустрічався з дияволом» чи «Слова, якими можна все пояснити, завжди прості…»). Контрастність образів і емоцій, як одну з характеристик поетичних текстів збірки, відзначає і сам автор: «Вона (збірка «Життя Марії». – І. М., М. Х.) особлива тим, що писалась як щоденник – за доволі короткий термін. Відрізняється особливо контрастним поєднанням внутрішнього та зовнішнього, світлого та темного»[14].

Водночас образи Марії, Ісуса, Бога, диявола, мотиви спокуси, гріха, спасіння, благої вісті надають поезіям Сергія Жадана схожості з притчею. Позачасовість і ірреальність дійсності, алегоричність і парадоксальність змісту, філософський підтекст – все це визначає зміст і символіку образів поезій «Звідки ти, чорна валко, пташина зграє?», «А зараз я розповім тобі, як зустрічався з дияволом…» чи «Слова, якими можна все пояснити, завжди прості…». Війна, бойові дії, дегуманізація суспільства, інші соціальні катаклізми, а також рефлексії ліричного героя тут трактуються символічно, через епізоди спілкування з Богом (як-от у вірші «Слова, якими можна все пояснити, завжди прості…»: «Я бачив його. / Я говорив йому, що його нема. // Він навіть погодився, / хоча мені від цього не краще»[15]), або ж із зустріччю з дияволом («А зараз я розповім тобі, як зустрічався з дияволом…»: «Диявол, Маріє, – чорний кравець із Бронкса, / в легені йому залито вогонь, в очах його тане бронза…»[16]), чи у формі парадоксального діалогу із Христовим учнем Фомою («Старші питають Фому…»).

Окрім притчевості змісту поетичні твори Сергія Жадана привертають увагу апокаліптичністю візій і картин. Їх джерело – у християнських міфах і біблійних легендах, на диво суголосних реаліям війни й окупації Сходу України (нагадаємо, що збірка поезій постала як мистецька реакція на військові подій і є зрештою спробою їх художньо осмислити).

Висновок

Отже, можна засвідчити, що літературне функціонування євангелічних образів і мотивів у текстуальному просторі поетичних збірок Сергія Жадана характеризується складністю форм та засобів їхньої трансформації, що, як правило, орієнтуються на створення складних моделей світобачення. Автор намагається шляхом побутового опредмечення та об’єктивізації загальновідомих подій дослідити універсальні колізії, про які йдеться в Новому Заповіті. Інтертекстуальний зв’язок зі Святим Письмом спостерігається на різних рівнях: текстуальному (алюзії, ремінісценції, прояви інтертексту як тропа), контекстуальному (запозичення, варіації, елементи пародії), метатекстуальному. Авторська інтерпретація біблійних подій відповідає не традиційним біблійним поняттям, а філософським міркуванням самого письменника щодо категорій «добра» і «зла», «любові» та «ненависті», «зради» тощо.

Цілком очевидно, що домінантою трактування матеріалу є його підкреслене або завуальоване осучаснення, зумовлене універсальністю і загальновідомістю євангельських сюжетів і образів, прагненням осмислити сучасне конкретно-національне з погляду всечасового, вселюдського.

Бібліографія

ЖАДАН С. Вогнепальні і ножові, Харків, Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля», 2012.

ЖАДАН С. Життя Марії. Книга віршів і перекладів, Чернівці, Meridian Czernowitz; Книги – ХХІ, 2015.

ЖАДАН С. Життя Марії, [online] http://www.meridiancz.com/blog/serhij-zhadan-zhyttya-mariji/ [доступ: 12 квітня 2016].

ШАФ О.В. Біблійний дискурс у творчості Сергія Жадана: Концептуальність та функціональність, Український смисл, 2012 за редакцією д-ра філол..наук, проф. А. М. Поповського, № 1,  с. 267 – 275.

Reception of Evangelical myths in Serhiy Zhadan poetry.

The proposed article is the one of first attempt of scientific and critical reading of the Serhiy Zhadan’s most recent poetry works – a collection of poetry published last year entitled Life of Maria and book of poetry Gunshot and Stab Wounds (2012). Life of Maria is a poetry book about Eastern Ukraine’s war. It consists of 60 author’s poetries written during the last year and 20 translations of Czesław Miłosz works, the twentieth-century Polish poet. The book contains many poems devoted to Eastern Ukraine’s war, author’s intimate experience based on social and political conflicts in the country. Gunshot and Stab Wounds is a collection of biblical and criminal ballads about modern life and modern man, his existential experience. The idea, motives and characters of both books look like very similar. Their sources are Evangelical myths, Biblical stories and legends. Serhiy Zhadan creates a unique art world of Mary, Christ, God, Devil, motives of temptation, sin, salvation, good news which are strangely integrate into modern reality. That is the main point of article.

---

[1] ШАФ О.В. Біблійний дискурс у творчості Сергія Жадана: Концептуальність та функціональність, Український смисл, 2012 за редакцією д-ра філол..наук, проф. А. М. Поповського, № 1,  с. 267 – 275.

[2] ЖАДАН С. Вогнепальні і ножові, Харків, Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля», 2012.

[3] ЖАДАН С. Вогнепальні і ножові, Харків, Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля», 2012.

[4] ЖАДАН С. Вогнепальні і ножові, Харків, Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля», 2012.

[5] ЖАДАН С. Вогнепальні і ножові, Харків, Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля», 2012.

[6] ЖАДАН С. Вогнепальні і ножові, Харків, Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля», 2012.

[7] ЖАДАН С. Вогнепальні і ножові, Харків, Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля», 2012.

[8] ЖАДАН С. Вогнепальні і ножові, Харків, Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля», 2012.

[9] ЖАДАН С. Вогнепальні і ножові, Харків, Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля», 2012.

[10] ЖАДАН С. Вогнепальні і ножові, Харків, Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля», 2012.

[11] ЖАДАН С. Вогнепальні і ножові, Харків, Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля», 2012.

[12] ЖАДАН С. Життя Марії. Книга віршів і перекладів, Чернівці, Meridian Czernowitz; Книги – ХХІ, 2015.

[13] ЖАДАН С. Життя Марії. Книга віршів і перекладів, Чернівці, Meridian Czernowitz; Книги – ХХІ, 2015.

[14] ЖАДАН С. Життя Марії, [online] http://www.meridiancz.com/blog/serhij-zhadan-zhyttya-mariji/ [доступ: 12 квітня 2016].

[15] ЖАДАН С. Життя Марії. Книга віршів і перекладів, Чернівці, Meridian Czernowitz; Книги – ХХІ, 2015.

[16] ЖАДАН С. Життя Марії. Книга віршів і перекладів, Чернівці, Meridian Czernowitz; Книги – ХХІ, 2015.